ПЕРЕДІСТОРІЯ НАРОДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ

 

Засновник і перший директор інституту Валентин Миколайович Бакуль (1908-1978 рр.).

    Все на Землі має свою історію і передісторію, а ще витоки. І, розплітаючи химерну в"язь подій, ми, як правило, хочемо знайти те поєднання дат, дій окремих осіб, фактів, які послужили початком народження нової якості, нового виробництва, що цікавить нас відкриття.

  Послідовність подій можна уявити як сходження по сходах, якщо вже пішов, то йдеш до майданчика, до розвилки. А досягнувши її, відкриваєш для себе новий марш сходів. Саме таким майданчиком, розвилкою, що підводить підсумок низки років, для ІНМ є 50-річний ювілей - півсотні років, які вмістили епоху стрімкого прориву науки і техніки другої половини ХХ століття в освоєнні людиною атома, космосу та інформатики, в науковій творчості, у відкритті колосальних можливостей промислової реалізації накопичених знань і техніки.  

Точка початку відліку історії інституту - 1961 рік. Але цьому передували знакові події, про які обов"язково потрібно згадати. Без цієї передісторії буде неясно, як виник інститут, що став необхідним величезній країні, який завоював повагу в світі. Адже ІНМ був створений урядом країни для вирішення конкретного завдання підйому темпів прогресу машинобудування, забезпечення технологічного розвитку атомної промисловості, космічній індустрії, зміцнення обороноздатності країни. У роботу були залучені сотні людей - державні і партійні діячі, вчені, інженери та робітники. 

У цьому творенні було і горіння пристрастей, азарт першопрохідців і багато іншого. Для розуміння закономірності виникнення інституту потрібно згадати атмосферу першої третини минулого століття, побачити і усвідомити значення наступності науково-інженерних знань, прагнення трудівників-виробничників створити нові інструменти, пізнати їх технічні можливості. 

Витоки розвитку дій, що ведуть до утворення ІНМ, знаходяться в далеких 30-х роках минулого століття. Це був час початку індустріалізації і технічного переоснащення промисловості молодої радянської держави. Країна після успішного виконання першої п"ятирічки (1928-1932 рр.) входила в другу. Розвиток промисловості проходив під гаслом: вичавити з техніки максимум можливого. Техніка в основному була зарубіжною, хоча починалося її виробництво і вітчизняними підприємствами. Для ефективного виробництва виникла гостра потреба в нових інструментах і технологіях. 

  Кращими інструментальними матеріалами стали вольфрамові тверді сплави. Вони зіграли через багато років базову роль у створенні апаратів високого тиску для синтезу алмазів. Більш того, без винаходу і розвитку виробництва твердих сплавів був би неможливий цей синтез.

 «Укртвердосплав» був єдиною в СРСР спеціалізованою організацією, що займалась конструюванням і впровадженням в промисловість гірського твердосплавного інструменту. За час свого існування їм проведена велика дослідницька робота і створений цілий ряд нових інструменту для різний галузей промисловості, і в першу чергу, для чорної, кольорової металургії, вугільної промисловості, видобутку та обробки каменю.

На початку 60-х років Радянський Союз відчував гостру необхідність в алмазному інструменті для промислових галузей. Обсяги видобутку природних технічних алмазів в недавно відкритих діамантових трубках Якутії не задовольняли потреби народного господарства.

Дроблення і класифікація природних алмазних порошків здійснювали тільки на одному Ленінградському абразивному заводі, тобто промислові алмази були у великому дефіциті. Отримувані порошки (пластинки, гострокутні особливо тверді частинки) були малопридатні для використання в абразивних матеріалах. Вихід із цього становища був знайдений в 50-і роки минулого століття, коли багатовікова мрія і спроби вчених розкрити таємницю отримання алмазів, нарешті, увінчалися успіхом.

Це сталося майже одночасно в науково-технічних лабораторіях різних країн - Швеції, США, СРСР. Роботи були суворо засекречені. В цей же час в Московському інституті фізики високих тисків Академії наук СРСР (ІФВД) під керівництвом директора інституту доктора фізико-математичних наук, професора Л. Ф. Верещагіна в квітні 1960 незалежно від іноземних вчених отримали перші зразки радянських синтетичних алмазів, що було достовірно підтверджено рентгенівськими дослідженнями зразків.

Це відбувалося в строго секретній обстановці. Результати доповіли керівництву країни. Досягнення було оголошено на Пленумі ЦК КПРС влітку 1960 року. Попереду чекала величезна робота з доведення лабораторного методу синтезу алмазу до їх промислового випуску. Утворився успішний творчий союз - співдружність московських вчених з групи Л. В. Верещагіна та київських фахівців-твердосплавщіков групи В.М. Бакуля. Був зроблений важливий крок від лабораторних до промислових масштабів застосування унікальних технологій екстремально високих тисків і температур.

Перша партія алмазів, синтезованих промисловим способом, в Києві в ІНМ була випущена в жовтні 1961 року в обсязі 2 тисяч каратів (400 г), про що повідомлялося в рапорті на адресу ХХП з"їзду КПРС, що проходив в цей час. Перша сторінка газети «Правда» за 24 жовтня 1961 р відкривалася повним текстом цього рапорту ІНМ. Це говорило про величезне значення для країни спільного досягнення київських і московських фахівців і вчених, всенародному визнання важливого індустріального алмазного прориву країни на світовий науково-технічний рівень.